Місяці пошуку та підбору спорядження, вагання щодо вибору, і за 5 годин до відправлення поїзду Київ-Ворохта все на руках. Дві ночі без сну, поради та коментарі і подорож: туристичний похід у гори Карпат маршрутом від Попа до Попа – звіт по гарячих слідах …
Піп Іван Чорногірський (2022м) – Піп Іван Мармароський (1936м)
Спланувавши поїздку таким чином: нічна маршрутка Львів (і зустрічаєш сусідів о майже 4 ранку) – потягом до Ворохти який мав прибути о 11.05 – а в 11.10 з Ворохти маршрутка до Верховини – і апогеєм треба встигнути на маршрутку (як пише на сайті Мерседес а насправді Пазік) Верховина – Зелене (Шибене) де вийти в Дземброні і зустріти Олександра. Але куди ж без пригод – прибувши в Івано-Франківськ вирішив подивитись ще раз розклад маршруток на Дземброню і розумію якщо не попаду на 12 у Верховину то перший трекінговий день почнеться з повороту на Дземброню. Подивившись наші “правдиві” прогнози погоди я зрозумів що мокнути в перший день не варіант і о 7.42 я бачу на сайті що автобус Івано-Франківськ-Верховина відправляється о 7.50 з автовокзалу і вилітаю з поїзда оскільки він у Верховині має бути о 10.50 а реально прибув об 11.15, тому плануючи майте на увазі в притик розраховувати не варто… У Верховині погрузившись в Пазік ти розумієш сенс життя де є магазини, асортимент продукції, оскільки людей було не багато проте кількість того що вони везли просто вражаюча, від цибулі в мішках до сухарів в бананових пачках…
Півтори години стрибків по ямах,водій який вибігає лити воду на гальмівні колодки, рафтери за вікном, купа пороху і довгоочікуване прибуття та зустріч з другом. Прогнозисти прогадали з погодою на половину дня, дощ все таки був 🙂
І перший день вечеря: гречка та тушонка, яка супроводжуватиме нас весь похід 🙂 Іспанське вино, вурда, шоколад, історії пора відпочивати завтра о 9.00 старт…
Старт підйому на гору
Настав ранок того дня коли мала здійснитися невеличка мрія, а саме побачити на власні очі обсерваторія на горі Піп Івані Чорногірський.
Хороша погода, вкатана дорога і початок подорожі до магазину в Дземброні, оскільки всі запаси у нас на плечах відвідувати його ми не стали і почали підйом до сироварні під Смотричем (там хотіли взяти бринзи, але окрім вурди в них нічого вже не було – не сезон 🙁 ). Тож набравши води попрямували далі до Смотрицького водоспаду та підйому на Вухатий камінь, чесно було важко місцями дуже важко, але бажання побачити Піп Івана стимулювало рухатись далі. Обід на вершині Вухатого Каменя, вихід на чорногірсько-хребтові стежки і в далині його велич і непередбачуваність – Піп Іван Чорногірський.
Ще важче рухатись на саму вершину, але ще трохи і ціль і мрія реальність, ось Він у всій своїй величі, декілька джамшутів і равшанів які роблять вигляд що щось роблять, декілька туристів, сонячна погода, без вітряно і ми, так це зробили, але це лише перший день і все лише попереду… А і як ще не згадати спуск з Його величності, це щось словами не передати…
Близько до вечора, пошук стежини на полонину, один з найбільших білих грибів що бачив в житті та компанія з 7 осіб яка прийшла на полонину коли було темно та травила анекдоти – гумор був плоским проте смішно з їх сміху 🙂 ясне небо, мільйони зір – пора спати… Забув сказати – гречка і тушонка 🙂
Туристичні “будні”
Дні починались рано, особливо четвертий, (але про це згодом). Після довго першого дня був пізній підйом, сніданок просто шедевром, ніколи б не міг подумати що вівсянка з родзинками, грецьким горіхом та «згущонкою» може бути настільки крутою, а також чай майже в кращих британських традиціях, пізній вихід та відносно не великий перехід до витоків Білої Тиси, а про це окремо… Знайшовши вказівник, просто дуже крутий спуск вниз, десь тут ми мали знайти місце для ночівлі. Перед тим як його знайти ми знайшли полянку з білими грибами, а спати прийшлось в лісі між 4 соснами 🙂 проте біля води (тільки будучи в горах ви зрозумієте що таке відсутність води). Розбиття намету підготовка до сну ну і як же без гречки та тушонки 🙂 Ночівля в лісі це щось… Далі ранок…
Якщо другий день був «лайтовим», то третій ми зробили «трешом»: підйоми, спуски, болото, прикордонники, пошуки джерел та маркувань, а також велика “вдячність” тим хто ставить вказівник – таке враження що їх не треба на цьому маршруті…
Чергова перевірка документів, пошук джерела і зупинка під Піп Іваном Мармароським, принаймі ми так думали… Стандартна процедура розбиття намету, набір води, підготовка до сну і вже не уявляючи свого життя без гречки та тушонки насолоджуєшся нею 🙂 ну і по стандартній схемі “водно-банні” процедури серветками і ночівля… Хороша, тепла нічка коли на тобі футболка, фліска, 2 пари підштаників, шерстяні шкарпетки і шапка на голові… Спокійної ночі… Надобраніч… А далі, а далі, веселий ранок… М’яко кажучи веселий…
Карпатська фауна або кого можна зустріти у карпатських лісах
Якщо попередні ранки розпочиналися о 6.00 піснею Оратанії – посеред ночі з ліжка зіскочу і полечу за вчорашнім днем… На будильнику… То цей ранок почався десь о 5.00 незрозумілим звуком на вулиці, який тривав до 6.30, що це було на щастя ми не бачили, але по звуку можемо судити що це був ведмідь або лось, хоча включивши логіку зваживши різні моменти та послухавши звуки в ютюбі ми схильні до того що це був ведмідь, був ще варіант що з нас хотіли пожартувати прикордонники, найбільш малоймовірним…
Почувши таке – серце в п’ятки, п’ята точка стискається так що … Словами передати це важко, запам’ятається назавжди… Часу думати-гадати що це було не було, тому вирішили вилазити з намету: на щастя ми нікого не побачили і почали все за стандартною програмою…
Сьогодні нас чекав довгий маршрут, плани такі, що Наполеон відпочиває, а саме піднятися на Піп Іван Мармароський та спуститися до Ділового, а після такого ранку однозначно ночувати в лісі в наметі пропало (хороший стимул пройти дистанцію в 22-23 км по горах… Просто почути зранку рев ведмедя 🙂
Поснідавши стартували на хребет – цього дня ні руки ні ноги мене слухатись не хотіли, підйом просто надзвичайно важко давався, збиті прикордонні стовпчики та підйом на гору під якою ми ночували. І тільки тоді ми зрозуміли, що десятки зроблених фото з надією що ось він Мармароський просто розбились як ніжка кришталевого келиха: він попереду і він вражає, в нього є схожість з вершинами чорногірського хребта, але він особливий і неповторний по своєму… Він вражає… Фото на вершині – сотні бджіл… І скептичні настрої осіб що зустрічали після почутого нашого плану фінішувати в Діловому… А далі спуск…
Спуск з гори
Спуск, який, здавалось, не закінчиться ніколи: майже десяток джипів і «пацанчікі» на Авео які заїхали туди, де дідько на добраніч каже, як одним тільки їм відомо… І дорога в Ділове, яка не закінчувалася… Не один мозоль, швидкість майже нуль, жодного вказівника і нарешті Ділове…
Що відразу здивувало – кількість дітей, практично в кожній хаті, це тішить… Зденервований Сашко, який хотів потрапити на Ялинський водоспад, вже мовчав і хотів лише яблука… Ділове зупинка,в пошуках в неті як добратися до Рахова, а далі додому біля нас зупинився бус, з якого водій: чи до Рахова по 35 підходить…
Така поїздка запам’ятовується 100-140 по селу з обгоном в закритому повороті – це щось, а летимо ми просто щоб подивитися які гриби здають румуну, щоб знати чи їхати на збір… Рахів вокзал – все глухо, вимер, нікого нема і транспорту теж… Знайшли хостел в Рахові і гоу відпочивати… Пивко і ризькі шпроти оце закінчення маршруту!
Перш за все Велике Дякую Олександру Берестенку за те що взяв мене з собою: дякую друже, надіюсь на завдав багато клопоту і ще обов’язково помандруємо… 🙂 І я тепер обов’язково з’їжджу у Ведмедячий притулок в Домажир щоб послухати які звуки вони видають 🙂 А також Велике Спасибі чарівній дівчині, яка допомогла зібрати спорядження, а також підтримала коли виникали вагання.
М. Моспан
